Більш ніж чотирнадцятирічний марафон процесу вступу України до Світової організації торгівлі добігає логічного завершення. Ми розраховуємо, що членство України у СОТ має зміцнити торговельні відносини держави та її статус у взаєминах з країнами – торговими партнерами, зокрема зменшити тарифні та нетарифні обмеження для українських товарів на світовому ринку; покращити структуру українського експорту на користь високотехнологічної продукції та продукції з високим ступенем обробки; отримати режим найбільшого сприяння в торгівлі; забезпечити справедливе вирішення спорів, захист інтересів національних товаровиробників на світових ринках.
       Нові умови, на які орієнтується Україна зі вступом до СОТ, потребують певних змін, в тому числі і у системі технічного регулювання та споживчої політики. Зокрема, зобов’язання щодо членства України в СОТ, заходи Плану дій Україна – ЄС, умови надання Україні позики Світового банку на підтримку політики розвитку вимагають від української сторони проведення адаптації українського законодавства до європейського, гармонізацію нормативної бази з міжнародними і європейськими стандартами, поступового переходу від обов’язкової сертифікації до оцінки відповідності за вимогами технічних регламентів, зміцнення та розвинення спроможності українських інституцій у сфері ринкового нагляду на основі досвіду держав-членів ЄС.
        У своїй діяльності Держспоживстандарт України керується двома основними пріоритетами, які стосуються, з одного боку, забезпечення надійного захисту прав споживачів, безпеки їхнього життя та здоров’я, з іншого – захисту інтересів національної економіки, забезпечення умов для підвищення конкурентоспроможності українських виробників.
       Враховуючи те, що питання безпеки населення безпосередньо залежить від якості харчової продукції, найактуальнішим питанням сьогодення є створення належної законодавчої і нормативної бази, інфраструктури, інформаційної мережі, ефективного ринкового нагляду з урахуванням міжнародної та європейської практики.
        В рамках ЄС, зокрема, лише питання безпеки та якості харчових продуктів у ланцюгу «від поля до столу» регулюється близько 160 європейськими директивами, які необхідно запровадити в законодавство України для створення аналогічної системи.
        Крім того, формування ефективної конкурентоспроможної економіки, поєднання соціального та економічного розвитку суспільства, побудова в Україні економіки європейського зразка неможливі без суттєвого зниження рівня тінізації української економіки.
         В усьому світі активно використовується вплив засобів технічного регулювання на зменшення обсягів тіньового ринку. Проте в Україні вони не мають належного впливу внаслідок недосконалості законодавчої та нормативної бази, недостатнього матеріального та фінансового забезпечення, активного лобістського супротиву зацікавлених сил (перш за все тих, що представляють інтереси імпортерів) тощо. З іншого боку, саме потенційна впливовість технічних важелів регулювання ставить державну систему технічного регулювання «під вогонь» постійної критики з боку як міжнародних бізнес-організацій, покликаних через сумнівні рекомендації (на кшталт негайної відміни обов’язкової сертифікації або скасування системи національних стандартів) забезпечити в Україні комфортний клімат для іноземних виробників, так і досить потужного внутрішнього лобі, що представляє інтереси імпортерів і транснаціональних корпорацій. Це стосується сертифікації, державного нагляду за виробництвом, у тому числі метрологічного, та нагляду за сферою торгівлі.
         Вже сьогодні зусиллями цих сил практично паралізовано систему державного ринкового нагляду та захисту прав споживачів, що створило «тепличні умови» для тіньового виробництва і торгівлі. Так, на ринку нафтопродуктів діють напівлегальні міні-заводи, які виробляють неякісне паливо, що надходить до АЗС для подальшої реалізації; навіть продукти харчування часто-густо виробляються тіньовими або напівтіньовими міні-цехами без дотримання необхідної технологічної дисципліни, вимог чинних нормативних документів тощо. Все це призводить до того, що на споживчому ринку триває обіг великої кількості контрафактної, фальсифікованої, неякісної та відверто небезпечної продукції.
        Система технічного регулювання та споживчої політики є одним з дієвих інструментів боротьби з тіньовою економікою. Проте її ефективність певним чином знизилась, зокрема, з набуттям чинності 26 грудня 2007 року Закону України „Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності”, практично паралізовано роботу з державного нагляду. Деякі норми цього Закону надають можливість недобросовісним суб’єктам господарської діяльності уникати перевірок державного нагляду за додержанням вимог стандартів, норм і правил, приховувати неякісну, небезпечну та контрафактну продукцію. Крім цього, органи державного нагляду не можуть проводити лабораторні випробування продукції, яка підлягає перевірці (ст. 16, п.1 Закону), оскільки в бюджеті на 2008 рік кошти на це не передбачено. Така ситуація аж ніяк не відповідає державним інтересам України, інтересам як сумлінного бізнесу, так і споживачів, якими є все населення країни.
         Проте вже котрий рік поспіль тривають уперті намагання паралізувати або навіть зруйнувати нехай не зовсім досконалу, але діючу систему захисту ринку, яка існує на сьогодні в Україні. Зокрема, пропонується скасувати чинну систему обов’язкової сертифікації, а також відмінити всі стандарти, посилаючись на європейську практику оцінки відповідності за технічними регламентами. Така активність мотивується тим, що чинна система технічного регулювання та споживчої політики нібито гальмує розвиток підприємництва в Україні і суперечить вимогам СОТ та ЄС, створюючи невиправдані технічні бар’єри в торгівлі.
          Слід зазначити, що Угодою про технічні бар'єри в торгівлі, яка набула чинності за результатами Уругвайського раунду багатосторонніх торгових переговорів у 1994 році, визнається, що жодній країні не повинно бути заборонено вжиття заходів, необхідних для захисту її важливих інтересів безпечності.
          Міжнародними стандартами, зокрема нормативним документом Комісії "Кодекс Аліментаріус", регламентовано застосування систем перевірки та сертифікації харчових продуктів при імпорті та експорті для забезпечення відповідності харчових продуктів та систем їх виробництва вимогам, що забезпечують захист споживачів від ризиків, які виникають як від самих харчових продуктів, так і від недобросовісної практики їх збуту.
         Цим правом користуються країни – члени СОТ, в яких існують переліки продукції, що підлягає обов’язковій сертифікації. В Європейському Союзі також діють органи з сертифікації харчових продуктів (в тому числі в Англії – 23, в Німеччині – 10, в Іспанії – 10 та ін.). Жорсткий контроль за імпортованими харчовими продуктами на законодавчому рівні встановлений у США, Канаді, Австралії та Японії.
         Мотивуючи свою позицію, Держспоживстандарт неодноразово наголошував на тому, що, окрім очевидних ризиків, пов’язаних із руйнуванням системи захисту прав споживачів, з відміною сертифікації харчових продуктів спрощується в односторонньому порядку доступ в Україну продукції країн, з якими укладено Угоди про взаємне визнання робіт із сертифікації на основі взаємовигідних умов для двох країн з урахуванням їх імпортно-експортної спроможності. З відміною сертифікації харчових продуктів вітчизняний товаровиробник змушений буде сертифікувати свою продукцію за кордоном, залишаючи там свої кошти та сприяючи створенню за кордоном додаткових робочих місць, тобто для експорту власної продукції необхідно буде сертифікувати продукцію окремо в кожній країні СНД.
          Таким чином, Україна свідомо порушує вимоги Угоди ТБТ і встановлює для вітчизняних товаровиробників більш жорсткі умови, що не дозволяє собі жодна країна світу.
         При цьому слід зазначити, що країни СНД не відмовляються від захисту свого ринку шляхом обов'язкової сертифікації харчової продукції. Зокрема, Російська Федерація, яка є найважливішим партнером у зовнішньоторговельних відносинах, має перелік харчових продуктів, що підлягають обов'язковій сертифікації, значно ширший, ніж Україна. Наприклад, із молочних продуктів в Україні сертифікуються в обов’язковому порядку лише вершкове масло та сичужні сири. В той же час в Російській Федерації підлягають обов’язковій сертифікації усі молочні продукти – молоко, ряжанка, сметана, кефір, йогурти тощо.
         Таким чином, скасування системи обов'язкової сертифікації харчової продукції не гарантує покращання її якості та споживчих властивостей, а в подальшому не забезпечить відповідність продукції вимогам нормативних документів, чинних в Україні. Без проведення відповідного контролю за харчовою продукцією створяться умови для ввезення контрафактної продукції за демпінговими цінами, в результаті добросовісні товаровиробники не зможуть конкурувати на споживчому ринку з такою продукцією. Внаслідок цього відбудеться гальмування процесів розвитку вітчизняного виробництва, що зіграє негативну роль в процесі становлення української економіки та надовго зробить неконтрольованими шляхи надходження до споживчого ринку України низькосортної, неякісної, фальсифікованої та небезпечної продукції.
            Скасування сертифікації харчової продукції призведе до знищення найбільш ефективного механізму захисту вітчизняного ринку від контрафактних імпортних харчових продуктів – оцінки відповідності продуктів встановленим вимогам щодо якості та безпеки шляхом її сертифікації. Це, в свою чергу, створить загрозу для здоров’я і життя населення України, оскільки умовами для цього є відсутність в Україні на цей час відповідної законодавчої бази та незавершений процес гармонізації національних вимог до міжнародних, а саме:
- відсутній закон про державний ринковий нагляд за додержанням вимог щодо безпеки продукції, розроблений на основі директив Європейського Союзу 2001/95/ЕС про загальну безпеку продукції, та 85/374/ЄЕС щодо відповідності законів, положень та адміністративних постанов країн-членів щодо відповідальності за дефектну продукцію;
- не запроваджені положення, стандарти Комісії "Кодекс Аліментаріус", застосування яких передбачене Законом України "Про безпечність і якість харчових продуктів";
- не впроваджені на підприємствах України системи забезпечення безпеки харчової продукції відповідно до вимог стандартів ISО 22000, що унеможливлює забезпечити конкурентоспроможність вітчизняних виробників щодо експорту харчової продукції;
- не запроваджені положення "Регламенту Європейського Парламенту і Ради 178/2002ЕС від 28 січня 2002 року "Про встановлення загальних принципів та вимог законодавства щодо харчових продуктів, створення Європейського органу з безпеки харчових продуктів та встановлення процедур у галузі безпеки харчових продуктів" та Регламенту (ЄС) №882/2004 Європейського Парламенту і Ради від 29 квітня 2004 року "Про проведення офіційного контролю з метою забезпечення перевірок додержання закону про продукти харчування та фураж і правил, що стосуються здоров'я та благополуччя тварин". Необхідність приведення національної системи контролю за безпечністю харчових продуктів у відповідність зазначеним чинним директивним документам ЄС встановлена Указом Президента України від 10 квітня 2006 року (пункт 29) "Про план першочергових заходів у сфері інвестиційної діяльності".
         На думку Держспоживстандарту, заміна чинної системи захисту споживчого ринку, яка включає механізм обов’язкової сертифікації, можливе тільки за умови створення ефективного контролю за якістю та безпекою харчових продуктів, як це зроблено в розвинутих країнах світу.
        Цю позицію підтримують і асоціації вітчизняних виробників, які неодноразово звертались до Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Мінекономіки та Держспоживстандарту щодо необхідності збереження обов’язкової сертифікації харчових продуктів на даному етапі.
        Держспоживстандарт визнає, що механізм обов’язкової сертифікації необхідно замінювати іншими схемами оцінки відповідності, що передбачені у директивах ЄС. І такі кроки разом з відповідними органами виконавчої влади вже здійснені. Достатньо сказати, що на цей час прийнято 20 технічних регламентів на певні види продукції, які розроблені на основі відповідних директив ЄС. В цьому році передбачається розроблення 31 технічного регламенту, поетапне впровадження яких і дозволить промисловості застосовувати вимоги директив ЄС, гармонізовані стандарти та модульні схеми оцінки відповідності продукції із застосуванням декларації про відповідність. Але на сьогодні іншого затвердженого механізму захисту ринку від небезпечної, неякісної та фальсифікованої продукції немає, отже відмовитися від нього, нічого не запропонувавши взамін, не можна. І ми переконані, національний бізнес від цього не виграє, оскільки з його відміною ринок безконтрольно накриє вал сумнівної продукції за демпінговими цінами, якість якої ніхто не контролюватиме.
        Перехід від обов’язкової сертифікації до європейської (міжнародної) моделі оцінки відповідності має супроводжуватися скоординованою роботою щодо створення на законодавчому, нормативному та інфраструктурному рівні ефективної системи контролю за якістю та безпекою продукції, в тому числі і харчової. Тому ми так наполягаємо на необхідності розробки та впровадження Закону України «Про державний ринковий нагляд», який має враховувати положення директив Євросоюзу про загальну безпеку продукції та щодо юридичної відповідальності за дефектну продукцію.
        Бо ті, хто говорить, що ніби в Європі не існує сертифікації, насправді лукавлять: там діють жорстокіші, ніж наша обов’язкова сертифікація, механізми, просто вони інакше називаються. Це справедливо і щодо добровільності стандартів: серед європейських виробників немає майже жодного, хто б не користувався ними – такі сміливці просто не мають перспектив. І нам потрібно працювати над тим, аби, використовуючи досвід розвинених країн, вдосконалювати власні механізми захисту ринку, розумно користуючись ними як нетарифними важелями підтримки позицій національного виробника в умовах відкритого ринку. Так робить весь цивілізований світ, і немає жодних причин, що завадили б Україні запозичити цей досвід.

ДП «Івано-Франківськстандартметрологія»