СЕЛО ДРАГОМИРЧАНИ

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОГО МІСЬКОЇ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ГРОМАДИ

Адміністрація: 

Адреса: 77454, с. Драгомирчани, вул. Надрічна, буд. 74

Представник села: Хом’як Ігор Васильович. Закінчив Надвірнянський коледж Національного транспортного університету за спеціальністю «Технік-механік». Протягом 2006-2007 років служив у Збройних силах України. З 2015 року по 2019 рік – приватний підприємець, організатор громадських та вантажних перевезень. Волонтер соціальних проектів та руху підтримки воїнів АТО.

Електронна адреса: dragomyrchany.if@gmail.com

Площа: 851 га

Населення: 1950 чол.

Історична довідка: Село згадується в документах з лютого 1437 року. У податковому реєстрі 1515 року в селі документується піп (отже, уже тоді була церква) і 3 лани (близько 75 га) оброблюваної землі. До 1772 село було в межах Речі Посполитої. У роки 1772—1918 село було під австрійським правом і було розташоване на території Королівства Галичини та Володимирії, на Станіславськім передмісті.

У міжвоєнний період село Драгомирчани було ґміною у Станіславівському повіті в Польщі, а з 1 серпня 1934 його було включено у ґміну Лисєц.

12 червня 2020 року на позачерговому засіданні Кабінету Міністрів України було прийнято адміністративні центри та затверджено території територіальних громад усіх областей з доопрацюванням. Згідно затвердженого проекту с. Драгомирчани було приєднано до Івано-Франківської об'єднаної територіальної громади.

Село розташоване на правому березі річки Бистриці Солотвинської, яка раніше була лісосплавна. По річці сплавляли ліс із Карпат до Дністра. Русло річки Бистриці перемістилось вправо, а разом перемістилось і село. Із переказів та з розповідей очевидців-старожилів відомо, що за останні два століття перемістилось майже на 1 км. Тому старого села і дороги, що проходить понад річкою від Богородчан до Княгинина немає.

В результаті першого поділу Польщі в 1772 році Прикарпаття і Галичина ввійшли до складу Австрії. Був проведений перший перепис населення 1773 році.

Під час панування панської Польщі майже все населення займалося сільським господарством, за винятком більшості польського населення, значна частина якого працювала на промислових підприємствах в м. Станіславі (в основному на залізниці). В цей час працювали два млини і лісопильний завод. В 1922 р. було відкрито кооперативну крамницю. Поряд з цим існувало ще 4 крамниці, дві з яких пивні (шинки).

Під час І світової війни село переходило із рук в руки росіян і австрійців. Крім великої пожежі, коли згоріло майже все село (залишилось лише 9 хат), страшного поширення набув тиф, від якого померло багато людей. В 1919 р. вся територія була захоплена Польщею. Село відбудувалося, ґуральня була відбудована, але не працювала через домовленість із власником спиртовиробництва з Станіславова Гохманом та власником гуральні Нахманом якому станіславський власник платив відступне, остаточно гуральня була зруйнована в 50-х роках XX ст. Відновили свою роботу млин і пилорама.

В 1941 — 44 р. настав період німецького панування. В 1942 р. був великий голод; тоді вивозили багато людей в Німеччину (близько 100 чол.). особливо великих збитків зазнали жителі від гітлерівців в 1944 р. було зруйновано багато будинків, вигнано багато худоби до Німеччини.

У 1949 р. організовано колгосп: під назвою «Молода Гвардія» об'єднано 227 господарств. А жителі 125 господарств були зайняті на державних підприємствах. Поступово рівень життя покращувався: побудовано 108 нових будинків, село електрифіковане і радіофіковане; побудована 8-річна школа, де навчалося 264 дитини (У 1973 р.).

Соціальна інфраструктура: У Драгомирчанах є гімназія, розрахована на 177 учнів, бібліотека, будинок культури, 3 церкви; діють 9 закладів торгівлі, 4 заклади ресторанного та відпочинкового типу («Едельвейс», «Під явором», «Кнайпа», «Cruce De Gustos» )

Економічне життя: на території села функціонують 14 малих та середніх підприємств (Цех по виготовленню тротуарної плитки, Цех по виготовленню виробів з металу, ТОВ «Іва-Арт», ТзОВ «Аріон», ТзОВ «Вишуканий смак-ІФ»).

Пам’ятники та пам’ятні знаки: спортзал (польська школа), церква Святого Миколая, хрест на честь скасування кріпацтва, могила «Борцям за волю України»

Туристичний потенціал: відпочинкові зони на  Бистриці Солотвинській, два підземні джерела в полі, а також скважина заводу “Девайтіс”. Розвиток готельно-відпочинкового бізнесу в селі, яке простягається вздовж траси.  Перспективне будівництво дитячої католицької школи.